Актуальні проблеми філософії та соціології http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS <p><strong>Рік заснування:</strong>&nbsp;2014</p> <p><strong>Засновник:</strong>&nbsp;<a href="http://www.onua.edu.ua/">Національний університет «Одеська юридична академія»</a></p> <p><strong>Свідоцтво про державну реєстрацію:</strong>&nbsp;<a href="http://www.apfs.in.ua/images/svidostvo.jpeg">КВ № 20826-10626 Р від 25.06.2014 р.</a></p> <p><strong>ISSN:&nbsp;</strong>2410-3071 (Print), 2415-7295 (Online)</p> <p style="text-align: justify;"><strong>Фахова реєстрація:</strong>&nbsp;внесено до переліку наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт з філософських наук на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук, відповідно до&nbsp;<a href="http://apfs.in.ua/nakaz_1528.rar">Наказу МОН України від 09.03.2016 р. № 241 (Додаток 9)</a>.</p> <p><strong>Періодичність:</strong>&nbsp;виходить 6 разів на рік.</p> <p><strong>Мова видання:</strong>&nbsp;українська, російська, англійська (змішаними мовами)</p> <p><strong>Розміщення на сайті НБУВ:</strong>&nbsp;<a href="http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=UJRN&amp;P21DBN=UJRN&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=juu_all&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=PREF=&amp;S21COLORTERMS=0&amp;S21STR=aprfc">Науковий журнал «Актуальні проблеми філософії та соціології»&nbsp;</a></p> <p><strong>Рецензування та етика видання.</strong>&nbsp;Видання дотримується політики подвійного внутрішнього рецензування. Рецензування статей виконується на добровільній та безоплатній основі. Процедура рецензування − відкрита. Рецензентам повідомляють про те, що спрямовані до них рукописи є інтелектуальною власністю авторів і відносяться до інформації, яка не підлягає розголошенню. Рецензентам не дозволяється робити копії рукописів для своїх потреб. Порушення конфіденційності можливе лише у разі заяви про недостовірність або фальсифікацію матеріалів. Автору рецензованої роботи надається можливість ознайомитись з текстом рецензії. Не допускаються до публікації: статті, що не відповідають вимогам до їхнього оформлення; автори яких відмовляються від технічної обробки статті або які не реагують на зауваження рецензента чи аргументовано не спростовують їх. Відхилені статті, після доопрацювання авторами, можуть бути вдруге подані до редакції та розглядаються в загальному порядку.&nbsp;<br> Редакційна колегія журналу при розгляді матеріалів залишає за собою право провести автоматизовану перевірку матеріалу за допомогою програмного забезпечення для виявлення текстових запозичень <a href="https://unicheck.com/"><strong><em>Unicheck</em></strong></a>. У разі виявлення численних запозичень редакція діє відповідно до <a href="https://publicationethics.org/resources/guidelines">правил COPE</a>.&nbsp;<br> Неопубліковані дані, отримані з представлених до розгляду рукописів, не можна використовувати в особистих дослідженнях без письмової згоди автора. Інформація або ідеї, отримані в ході рецензування та пов'язані з можливими перевагами, повинні зберігатися конфіденційно і не використовуватись з метою отримання особистої вигоди. Рецензенти не мають брати участі в розгляді рукописів у разі наявності конфлікту інтересів внаслідок конкурентних, спільних та інших взаємодій і відносин з будь-ким з авторів.</p> Національний університет "Одеська юридична академія" uk-UA Актуальні проблеми філософії та соціології 2410-3071 ФЕНОМЕН ФІЛОСОФСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНА ВІДКРИТІСТЬ АКАДЕМІЧНОЇ ОСВІТИ І НАУКИ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/877 <p>Осмислюється філософська публіцистика та її суспільна відкритість в академічній освіті і науці. Автори обґрунтовують тезу про суттєву різницю ступеню відкритості академічного знання у авторитарному і демократичному суспільстві. У тоталітарному й авторитарному суспільстві логіка і міра <em>суспільної</em> <em>відкритості</em> академічного знання вирішується <em>закритою</em> групою осіб. У демократичному суспільстві – академічна відкритість можлива лише у публічній дискусії, живому просторі дискурсу, який з необхідністю виходить за межі академічної спільноти.</p> <p>Обгрунтовано, що в результаті дії філософської публіцистики маємо справжню тут-і-тепер-відкритість академічного знання в його освітніх і наукових вимірах, відкритість сучасності.</p> <p>Філософська публіцистика – не просто доступне подання історії філософії або сучасного стану напрямків теоретичної філософії, <strong>&nbsp;</strong>це сфера духовної творчості, в якій вічні світоглядні проблеми постають у актуальному суспільному контексті. Показана специфіка філософської публіцистики відносно споріднених жанрів есеїстки і журналістики. Філософська публіцистика в своїй глибині завжди є гуманістичною, вона стоїть на сторожі свободи думки, пробуджує її критичність, захищає від маніпуляцій. Обгрунтована теза про консолідуючий характер філософської публіцистики в сучасних кризових суспільствах, зокрема в Україні. Показано тяжіння справжнього академізму до публіцистичності. Справжній академізм іманентно тяжіє не стільки до публічності, скільки до <em>публіцистичності</em> – чим вищий академічний статус освітянина та науковця, тим більшої міри публіцистичності він вимагає – міри відкритості текстів та виступів, здатності говорити доступно і цікаво, щоб бути почутим колегами сусідніх галузей знання і всім суспільством. Ця публіцистичність є саме філософською, адже дає можливість своєму носію інтегрувати, генерувати й креативно захищати ідеї на різних публічних майданчиках.</p> <p>Автори вводять поняття «академічна філософська публіцистика»; в результаті дії такої публіцистики в сучасному демократичному суспільстві виникає відкритість освіти і науки.</p> Назип Віленович Хамітов Світлана Анатоліївна Крилова ##submission.copyrightStatement## 2019-11-25 2019-11-25 25 3 11 10.32837/apfs.v0i25.877 ИДЕОЛОГИИ НАДО НЕ ГРОМИТЬ, А ИЗЖИВАТЬ (размышления о статье Э. Ю. Соловьёва «Философия как критика идеологий») http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/627 <p>Робота є розгорнутою відповіддю на статтю про філософію як критику ідеологій, опубліковану Е. Соловйовим. Аналіз ідеологічної свідомості, проведений Е. Ільєнковим та М. Мамардашвілі, призводить до критичної інтерпретації їх деструктивних функцій у сучасному суспільстві. Короткий екскурс в історію філософії дозволяє обґрунтувати заперечення відносно первісно ідеологічної природи філософського мислення. Показано, що проблематика «першої філософії» не мала суттєвих ідеологічних конотацій. З іншого боку, звернення до історії філософії в контексті особливостей масової свідомості минулих епох змушує нас зробити висновок про принципову елітарність філософського мислення. Показано, що незатребуваність філософії є константою світової історії. Відсутність попиту на філософію обертається добровільним інфантилізмом масової свідомості. Небезпечним проявом такого інфантилізму є войовничий месіанізм як постійна характеристика "великої ідеї" російської політичної і частково релігійної свідомості. Показана схильність східнослов’янських народів до авторитаризму, несприйняття ліберальних цінностей пострадянською свідомістю. Обгрунтовано, що важливим витоком органічного авторитаризму східнослов’янської свідомості є особливий симбіоз православної церкви і світської влади.</p> <p>Проаналізований вплив політичної ідеології на сучасні освітньо-педагогічні практики. Показано, що система освіти з момента її виникнення стала проводирем пануючої ідеології, елементом ідеологічного механізму. Будь-яка держава, яка реалізує свою політику в сфері освіти, свідомо чи несвідомо проводить певну ідеологічну лінію. Доведено, що особлива роль належить суспільним та гуманітарним наукам, які завжди були і будуть «матеріалом» для будування ідеологічних конструкцій, а їх викладання – засобом ідеологічного впливу на людей, передусім на підростаюче покоління. Обгрунтовані методи подолання негативного впливу ідеології на освіту. Визначені перспективи подолання&nbsp; хибної ідеологічної свідомості&nbsp; внаслідок прогресу сучасного відкритого суспільства.</p> Николай Дмитриевич Василенко Александр Михайлович Еременко ##submission.copyrightStatement## 2019-10-23 2019-10-23 25 12 23 10.32837/apfs.v0i25.627 ОПОРА НА КОНГЕНИАЛЬНОСТЬ ИДЕЙ КАК УСЛОВИЕ ПОСТРОЕНИЯ ЦЕЛОСТНОЙ КАРТИНЫ МИРА http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/878 <p>Спираючись на власну сучасну цілісну картину світу, автор статті «підбирає» (починаючи з часів виникнення філософії) історичний «ланцюжок» філософських ідей, конгеніальних, тобто близьких по духу та образу думок, як одна одній, так і світогляду самого автора. Така «збірка» ідей має на меті відшукання своєрідної опори для підтвердження авторської позиції, а також для її подальшої конкретизації. Робота ця обв’язково передбачає необхідність аналізу та інтерпретації, відібраних автором ідей, висловлених почасти у своєрідній оригінальній термінології, за якою криється принципова подібність різноманітних цілісних картин світу. Свою власну цілісну картину світу автор намагається розвернути і обгрунтувати як результат аналізу і синтезу множини різноманітних ідей, які виникли в історичній інтелектуальній колективній творчості. Автор виходить з принципу, що світ може бути цілком і абсолютно пізнаний. Пізнання світу є життєвою необхідністю для людини. Гносеологічним ідеалом, досягнення якого слід постійно намагатися, є об’єктивність відображення дійсності. Автор доходить висновку, та обґрунтовує його, що найпродуктивнішою та найперспективнішою постає цілісна картина світу, яка ґрунтується на принципах об’єктивного ідеалізму. Автор приєднується до традиції розуміння буття як такого, що має іманентний Логос. Обгрунтовується пріоритет Логосу над будь-якими частковими логіками. Показано, що відомі концепти давньогрецької філософської традиції («апейрон», «Логос», «форма всіх форм») не втратили смислоутворюючої актуальності для сучасної філософської думки. Обгрунтовується світоглядна та методологічна значущість концепції «Коло кіл». Автор доходить висновку, що людина для досягнення свого справжнього щастя та успішного розвитку не тільки повинна визнати, що існує дещо Одне, але і те, що воно диктує їй, а також усім речам, які її оточують, певну єдину обов’язкову логіку поведінки. Ми повинні визнати факт, що існує єдина Логіка, яка лежить в основі всіх численних змістовних і формальних логік.</p> Алексей Аркадиевич Ивакин ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 24 37 10.32837/apfs.v0i25.878 СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ МІСТА ЯК ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/873 <p>У статті визначається роль та місце соціальної екології у сучасній системі гуманітарного знання.&nbsp; Доведено, що відсутність екологічних пріоритетів у визначенні стратегії розвитку багатьох міст, нераціональний підхід до використання окремих екосистем і компонентів природного середовища, міграція призводять до появи цілого ряду складних соціально-екологічних проблем постіндустріального суспільства.</p> <p>Розглядаються ключові етапи розвитку соціальної екології: від розділу біології і галузі соціологічних досліджень до напрямку соціальної філософії. Відзначається складність розмежування предмета екологічної філософії, екології людини, соціальної екології та екологічної соціології. Підсумовуючи викладені варіації тлумачень як соціальної екології, так і екологічної соціології, можна констатувати відмінність побудови їх парадигм. Значення соціальної екології зростає у зв’язку із глобальним характером екологічних проблем сучасності.</p> <p>Визначення «екологія духу», «екологія розуму», які часто використовуються у позанауковому знанні, християнській етиці, езотеричних вченнях тощо, розглядаються як занадто широке, метафоричне тлумачення соціальної екології. Це призводить до змішування понять та не є продуктивним для наукового та соціально-філософського дискурсу.</p> <p>Соціальна екологія перетворюється в послідовну глибоку критику існуючих соціальних, політичних тенденцій, широку теоретичну орієнтацію, що об’єднує соціально-філософські напрямки, а також реконструктивний, етичний підхід до суспільства. В цьому контексті показано, що паризькі події у грудні 2018 року («паливний» протест), «повстання вимираючих» у Лондоні, «шкільний страйковий рух» проти зміни клімату, заснований шведською дівчинкою-підлітком Ґретою Тунберґ переконливо продемонстрували, що прогресивні, але недостатньо продумані нібито «екологічні», ініціативи уряду можуть викликати непередбачувані соціальні та політичні реакції серед городян, охопивши широкі верстви суспільства.</p> <p>Обгрунтована необхідність більш глибоких та узагальнюючих рефлексій над взаємозв’язками між суспільством і природою.</p> Фаріда Ахнявівна Тихомірова ##submission.copyrightStatement## 2019-11-25 2019-11-25 25 38 45 10.32837/apfs.v0i25.873 ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ ЯК ЕСТЕТИЧНОГО ФЕНОМЕНА http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/880 <p>В статті здійснено теоретичне осмислення національно-культурної традиції як естетичного феномена. Обгрунтувавши засадничі принципи сучасного дослідження проблеми і здійснивши всебічний аналіз, в статті систематизовано досвід вітчизняної та зарубіжної наукової думки, включаючи історичну традицію та сучасний стан щодо естетичної реконструкції такого феномена як національно-культурна традиція. Теоретичний матеріал трансформувався в дослідження особливостей естетичної інтерпретації національно-культурної традиції.</p> <p>Мета дослідження полягає в філософсько-теоретичному аналізі естетичних засад національно-культурної традиції, в репрезентації її своєрідності як естетичного феномена. Національна культура розглянута як цілісна система, багатогранність і різнобічність якої дозволяє глибше розуміти особливості етнічного світосприйняття та світорозуміння.</p> <p>Обгрунтовано, що естетичний аналіз національно-культурної традиції можливий лише в тому випадку, якщо самі естетичні категорії розглядаються в системі, тобто в єдності та взаємозв’язку.</p> <p>&nbsp;&nbsp;&nbsp; Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні філософських, естетичних, культурологічних, мистецтвознавчих, психологічних та історичних концепцій. Переосмислення класичної теоретичної філософсько-культурної моделі поєднано з використанням методології феноменолого-екзистенціалістської традиції, герменевтики, негативної діалектики. У роботі також використано й метод&nbsp; біографічного аналізу, який застосовано для дослідження проблеми крізь призму життя та творчості окремих історичних постатей.</p> <p>Обгрунтована парадигмальна роль етноестетичних категорій для збереження самототожності національних культур впродовж їх історичного розвитку.&nbsp;</p> <p>Показано, що національно-культурна традиція кожного народу є результат взаємодії мінливого соціального середовища та відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу. Обгрунтовано, що&nbsp; урахування релігійних уявлень, які склалися історично, а також&nbsp; великої кількості пов’язаних із ними традицій, які стосуються внутрішнього світу людей, означає, визнання важливої, хоча й не фатальної ролі цих чинників у долях народів (націй).</p> Наталія Миколаївна Баранова ##submission.copyrightStatement## 2019-11-25 2019-11-25 25 46 52 10.32837/apfs.v0i25.880 СВОБОДА ТА ЛЮБОВ ЯК ГОЛОВНІ ЦІННОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/881 <p><strong>: </strong>З позиції метаантропології в статті аналізуються цінності політичного лідера: цінність безпеки, влади, свободи, любові, єдності свободи і любові.&nbsp;</p> <p>Усвідомлюється цінність безпеки в бутті політичного лідера, що означає життя заради самозбереження і продовження роду. Політик з домінантою цінності безпеки не налаштований на стратегічний розвиток країни, здатний думати лише про тактичні справи. Він живе заради забезпечення фізіологічних потреб та потреби в безпеці. Свобода і любов стають лише засобами його існування, а безпека і влада – вищою метою. Маючи несамостійний, нетворчий світогляд, він не може нести відповідальність за свою країну.</p> <p>Цінність влади в житті політика зазвичай має неусвідомлене бажання суперкопенсувати комплекс неповноцінності. Влада для нього є метою і вищим сенсом життя. Через владу він реалізує свої комплекси і травми. Вищий життєвий принцип для нього – субординація і авторитарність, він робить все, щоб підтримати і зміцнити авторитаризм, що відсторонює його від людей і їх потреб.</p> <p>Цінність свободи в бутті політика обіцяє можливість реалізувати свої цілі і завдання, але дуже часто свобода стає свавіллям, коли політик забуває про відповідальність за свій народ.</p> <p>&nbsp;Також аналізується цінність любові в бутті політика.&nbsp; Вона є необхідною, але недостатньою умовою конструктивності світовідчуття політичного лідера. Зазвичай любов без свободи робить політика жертвою, яка притягує&nbsp; насильство, і носієм цього насильства може стати сам народ.&nbsp;</p> <p>Змальовується аксіологічний портрет конструктивного політичного лідера. В особі політичного лідера адекватність виступає складовою любові, а аутентичність – складовою свободи.&nbsp; Робиться висновок, що об’єднання цінностей свободи і любові в бутті конструктивного політичного лідера, – це не лише прагнення виходу за межі буденності і цілеспрямованість,&nbsp; а&nbsp; й здатність до співчуття і співстраждання. Гармонія першого і другого дає таку цілісність політику, яка робить його діяльність мудрою, послідовною і конструктивною, що позитивно впливає на розвиток соціуму.</p> Дхармеш Діліп Дандекар ##submission.copyrightStatement## 2019-11-25 2019-11-25 25 53 59 10.32837/apfs.v0i25.881 СТРУКТУРНІСТЬ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНА ОЗНАКА, ЩО ВИЗНАЧАЄ ЇЇ ЗМІСТ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/870 <p>Правосвідомість як складне структурне формування характеризується шляхом поступового та послідовного розкриття складових частин, які логічно та функціонально пов'язані між собою та утворюють цілісну організацію. Актуальність даного питання виражається в тому, що виділення структури правової свідомості допомагає краще зрозуміти її місце в житті як суспільства, так і окремого індивіда, в системі соціально-нормативного регулювання.</p> <p>В статті здійснено аналіз структури правосвідомості як її ключової характеристики на основі поглядів вчених стосовно цього питання. Здійснено теоретичне узагальнення та систематизація уявлень про структуру, функції, механізми формування й реалізації регулятивних засад правосвідомості.&nbsp; Правосвідомість, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини, додає цілеспрямованого характеру діяльності. Висловлена думка щодо систематизації наявних знань з приводу даного питання, відповідно до якої у структурі правової свідомості виділяють правову психологію та правову ідеологію, як керівні елементи, а також правову поведінку — складову, яка обумовлюється ідеологічними та психологічними факторами. Встановлено взаємовплив, взаємозв’язок складових елементів, їх роль в процесі реалізації функцій правової свідомості. Показана відносна самостійність структурних елементів правової свідомості щодо суспільного буття.&nbsp;&nbsp;</p> <p>Показано, що елементи правосвідомості не просто знаходяться в певних відносинах, а й обов’язково обумовлюють один одного, що дозволяє конкретній системі перебувати в процесі безперервного розвитку. Визначено, що правосвідомість функціонує як складна динамічна система, яка включає в себе правові ідеї, знання, відчуття, переконання, якими оперує її суб’єкт. Охарактеризовано значення кожного з елементів правосвідомості для організації та оформлення суспільної правової реальності. Обгрунтована роль наукового пізнання у справі ліквідації розриву між правосвідомістю і досягнутим рівнем розвитку суспільних відносин.</p> Олександр Олександрович Соколовський ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 60 66 10.32837/apfs.v0i25.870 ТЕОЛОГІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП СОЦІО-ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/875 <p>Статтю присвячено визначенню статусу теології в межах існуючих видів знання. Методологічно&nbsp; проблема розглядається&nbsp; в контексті філософії теології, як підрозділу філософії релігії та філософської теології.&nbsp;</p> <p>Обгрунтована подібність теології та філософії, що передбачає віднайдення їх локації в більш широкому просторі гуманітарного знання. Автор прийшов до висновку, що, наслідуючи основні ознаки соціо-гуманітарного знання, теологія виробляє власний унікальний його різновид і посідає особливе місце в системі гуманітарного знання.&nbsp; Коли теологія осмислює духовну природу людини і суспільства, вона робить це в інший спосіб ніж соціо-гуманітарні науки. Обгрунтована недоцільність обмеження соціогуманітарного дискурсу суто науковим знанням.</p> <p>У зв’язку з цим з’ясована специфіка теології як ненаукового різновиду соціо-гуманітарного знання. Теологія є комбінованим, синтетичним утворенням, внутрішньо нераціональним феноменом, що базується на вірі, релігійному досвіді, містичних інтуїціях та одкровеннях, на основі яких людина намагається розумно пояснити себе і світ через ідею Бога та практику поклоніння йому.</p> <p>Теологія є дискурсом, що раціоналізує релігійний світогляд і може мати як наукову так і ненаукову форми. Показано, що релігія як культурно-історичний феномен є і соціальною практикою і відповідним соціо-гуманітарним знанням, що виникає на основі релігійного феномену.</p> <p>Теологія є соціальним знанням, вона є знанням гуманітарним та ціннісно зумовленим, включеним, контекстним дискурсом, що визначається конфесійною позицією релігійного мислителя. Теологія є текстом і мовою про релігійний текст – Біблію та Традицію. Доведена комунікативна природа теологічного знання, яке виникає в результаті мовлення, обговорень, оцінювань, суджень та інтерпретацій релігійної спільноти. Теологія є комунікативною раціональністю інтерсуб’єктивної спільноти. Крім того, теологічний комунікативний дискурс є полісемантичним, плюралістичним та альтернативним прочитанням і тлумаченням релігійної реальності. Нарешті, теологія постає як комунікативна практика та прагматика спрямована на духовне перетворення людини в релігійній спільноті.</p> Геннадій Володимирович Христокін ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 67 74 10.32837/apfs.v0i25.875 ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ЗНАНЬ: ЦІННІСНО-СМИСЛОВІ РЕЦЕПЦІЇ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/882 <p>У статті здійснена філософсько-методологічна рефлексія сучасних еволюційних змін&nbsp; у світоглядних орієнтирах управління знаннями.&nbsp; Актуалізовано роль філософії менеджменту знань, як механізму гармонізації сучасного процесу засвоєння і творення знання у системі освіти. Показана значущість ціннісно-смислових і світоглядних проблем набуття знань. Результати дослідження постають концептуалізацією переорієнтації управління освітою на менеджмент знань, до якого повинні бути залучені суб’єкти освіти. Доведена необхідність узгодження менеджменту знань з сучасними змінами у світоглядних орієнтаціях Homo educandus, що зумовлені впливом філософії і культури постмодерна (постметафізичне мислення, лінгвістичний поворот, конкретизація розуму, відмова від визнання переваги теорії над практикою). Обгрунтована необхідність формування нових ціннісних орієнтирів освіти, зокрема формування навичок нестандартного мислення. Показана наявність в сучасній освіті певного крену від соціоцентричного спрямування знання до людиномірної ціннісно орієнтованої діяльності людини. На основі компаративного аналізу суттєвих ознак менеджменту знань традиційної системи освіти і нових системних змін встановлено наявність утвердження ціннісно-смислового, людиномірного вектору управління знаннями. У якості філософсько-методологічних рецепцій запропоновано також використання у менеджменті знань найбільш ефективних (концептуально і контекстуально) підходів (аксіологічний, антропологічний, діалогічний, компетентнісний, праксеологічний).</p> <p>Доведено, що динамізм, конкуренція і високий рівень невизначеності сучасного життя людини, актуалізують проблему модернізації менеджменту знань не тільки на рівні освітнього закладу, на рівні освітнього процесу, а й на рівні суб’єктів здобування культурно-освітнього знання. Обгрунтовано, що&nbsp; зміна соціального типу особистості призвела до безперервних модифікацій, насамперед, характеру освіти як інституції, яка змінила ціннісно-смисловий вектор на осмислення людиною, яка навчається і навчає, способів творення і трансферу людиномірного знання про розвиток і саморозвиток особистості.</p> Д. Г. Вакало ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 75 81 10.32837/apfs.v0i25.882 БОРОТЬБА МАГНАТІВ ОСТРОЗЬКИХ ПРИ ПІДТРИМЦІ ПРОТЕСТАНТІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: УРОКИ ІСТОРІЇ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/872 <p>Предметом дослідження статті є релігійна діяльність князів Острозьких, які обороняли Православну Церкву і права віруючих цієї Церкви проти експансії католицизму і у зв’язку з цим намагалися організувати союзи с протестантами. Автори аналізують об’єктивні та суб’єктивні фактори, що привели до зближення православних і протестантів у цій боротьбі, та наслідки протистояння представників різних християнських віросповідань на теренах Речі Посполитої в ХVI-ХVII ст. Для розуміння складної релігійної ситуації сучасної України здійснюється певний історичний екскурс, аналізуються головні тенденції, характерні для минулих часів, та виявляються подібні явища в нинішніх умовах. Показано, що у формуванні релігійних засад української культури визначна роль належить видатному діячу вітчизняної історії, магнату Костянтину Василю Острозькому. Головною метою Унії, якщо б вона відбулася, він вважав не підкорення православних Папі Римському, а заснування шкіл, освіту проповідників і поширення релігійної освіти загалом.</p> <p>Наполягання на єдності віруючих у сповідуванні істинного християнства, гостра критика агресивної політики католицизму щодо інших християнських віросповідань, готовність чинити опір цим зазіханням (в тому числі і збройний), дорікання за лицемірство католицьких священиків, що не дотримуються своїх же настанов (зокрема целібату), - все це робить К. В. Острозького активним оборонцем православної віри, так би мовити, «лицарем православ’я .</p> <p>Показана наявність своєрідних латентних протестантських мотивів у світогляді К. Острозького. Виявлені екуменічні аспекти діяльності князя К. Острозького. Змальовані драматичні подієві перипетії боротьби князя К. В. Острозького щодо захисту православної віри. Проаналізовані причини невдалого спротиву князів Острозьких експансіонізму Римо-католицької церкви.&nbsp; Виявлено аналогії релігійної боротьби минулих часів і нинішньої релігійної ситуації в Україні. Розглянуті можливі перспективи еволюції релігійної ситуації в сучасній Україні у зв’язку з налаштуванням чималої&nbsp; частини громадян нашої держави&nbsp; на західноєвропейські цінності.&nbsp;</p> Світлана Михайлівна Повторева Ірина Іванівна Старовойтова ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 82 90 10.32837/apfs.v0i25.872 СУФІЗМ В СУЧАСНОМУ ДАГЕСТАНІ: САЇД-АФАНДІ ЧІРКЕЙСК ПРО ТАРИКАТ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/883 <p>Стаття присвячена дослідженню духовної спадщини найбільш видатного дагестанського суфія Саїда-Афанді аль-Чіркаві.</p> <p>Проаналізовані різноманітні теорії виникнення суфізму; змальовані релігійні та філософськи витоки суфізму. Суфізм - містична, а в деяких випадках і аскетична течія в ісламі, метою якої є уподібнення Богу - виховання «досконалої людини» (аль-інсан аль-камиль) за допомогою особливого шляху - таріката. Тарікат - це шлях, якого дотримується той, хто прагне до пізнання Бога (Істини). Осягнення Істини є боротьба людини зі своїм нафсом (его, пристрастями). Шляхів осягнення Істини безліч і відрізняються вони суфійськими навчальними практиками. Незважаючи на відмінності між тарікатами, всі вони ведуть віруючого до Бога. Показаний зв’язок суфізму з зороастризмом, буддизмом, індуїзмом, юдаїзмом і християнством.&nbsp;</p> <p>&nbsp;&nbsp; Суфізм, що виник в лоні ісламу, в Дагестані має багатовікові традиції. Прийнято вважати, що суфізм, що набув поширення в Дагестані вже в ХI столітті, в наступні століття став інструментом мирного поширення і збереження ісламських норм в місцевих умовах.</p> <p>Змальовані значні втрати, які зазнав дагестанський суфізм внаслідок репресій з боку радянської влади. Проаналізовані складні відносини&nbsp; між основними суфійськими тарікатами в сучасному Дагестані: накшбандійським, тазалійським, кадирійським тощо. Зазначено, що тарікати у Дагестані не агресивні, вони орієнтовані на духовні цінності, а поняття «джихад» тлумачать як прагнення до морального самовдосконалення.</p> <p>&nbsp;&nbsp; Найбільш великою фігурою і найвідомішим і найвпливовішим серед суфіїв Дагестану був шейх накшбандійского і шазілійского тарикатів Саїд-Афанді аль-Чіркаві, який дотримувався чотириступінчастого рівня таріката: шаріат, тарікат, мааріфат, хакікат. Шаріат - це те, що проголошується устами, а тарікат - це дотримання тілом того, що проголосили уста; мааріфат - пізнання Всевишнього за допомогою істинних знань; хакікат - це стан душі, якій виникає в результаті осягнення Істини - пізнання Всевишнього, іменована Саїдом-Афанді великим газават (священною війною). Кінцевою метою таріката є осягнення Істини (хакк), Бога.</p> Сейфулла Фейзуллаевич Рашидов ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 91 101 10.32837/apfs.v0i25.883 ГІБРИДНА ВІЙНА ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ: СУТНІСТЬ, ТЕХНОЛОГІЇ, ДОМІНУЮЧІ ДИСКУРСИ http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/884 <p>В статті розглядаються особливості концепту гібридної війни, описуються її основні технології та домінуючі дискурси, загальні контури можливих політичних стратегій та управлінських рішень щодо зміцнення національної безпеки відповідно до викликів гібридної війни. Гібридна війна розглядається як специфічний різновид соціально-політичних конфліктів; визначається сутність гібридної війни.</p> <p>Показано, що гібридна війна, як тип соціально-політичного конфлікту міждержавного рівня, розвивається як поступова ескалація з використанням тактики «керованого хаосу», активізацією антинаціональної, антисоціальної мобілізації в різних формах. Військова фаза гібридної війни розгортається на піку соціально-політичного конфлікту з метою примушення країни-жертви до миру на умовах країни-агресора. У випадку ефективного досягнення поставлених цілей в результаті використання технологій гібридної війни, держава-агресор може виступити в ролі миротворця у розв’язаному нею ж соціально-політичному конфлікті. В іншому випадку, держава, що є агресором може застосувати класичні засоби збройної агресії на території держави-жертви конфлікту.</p> <p>Проаналізовані особливості дискурсу «гібридної війни» в країнах, що входять у різні цивілізаційні ареали. Показана неузгодженість дискурсів щодо інтерпретації гібридної війни, намічені шляхи подолання зазначеної неузгодженості. На думку авторів, найбільш перспективною у поясненні сутності та витоків гібридної війни в суспільно-політичних та управлінських науках є лінія аналізу з акцентом на її класовій природі. На основі емпіричних досліджень&nbsp; масової свідомості в зоні військового конфлікту на Донбасі робиться висновок&nbsp; про переважно класове визначення характеру війни мешканцями Донбасу. Обгрунтовано, що для постконфліктного врегулювання суспільного життя, розбудові демократичних інституцій пояснення війни на цивілізаційний основі має небезпечні, репресивні інтенції для прав та свобод людини. Обгрунтована наявність історичних витоків, аналогів та протоформ гібридної війни, що спростовує тезу про унікальність подій 2014 року на Донбасі.</p> Максим Наімович Єнін Анатолій Анатолійович Мельниченко Любов Іванівна Мельник ##submission.copyrightStatement## 2019-11-26 2019-11-26 25 102 112 10.32837/apfs.v0i25.884 ДИСПУТ «ИСТИНА И ПРАВДА В ЭПОХУ ПОСТМОДЕРНА: ОТ ИСТИНЫ К ПОСТИСТИНЕ, ОТ ПРАВДЫ К ПОСТПРАВДЕ» http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/887 <p>21 листопада 2019 року на честь Всесвітнього дня філософії викладачами кафедри філософії Національного університету «Одеська юридична академія» був проведений диспут на тему «Істина і правда в епоху постмодерну: від істини до постістіне, від правди до постправде». Нижче публікуються матеріали диспуту.</p> . . ##submission.copyrightStatement## 2019-12-27 2019-12-27 25 113 123