ВІЗЕРУНКИ СОВІСТІ У ФІЛОСОФІЇ М. ГАЙДЕҐҐЕРА

РЕФЛЕКСІЯ ЇЇ ОСНОВНИХ ВИМІРІВ

Анотація

У статті проведено дослідження підґрунтя онтологічного, екзистенційного та антропологічного вимірів
совісті у філософії М. Гайдеґґера, а також підкреслено
складність їх переплетення. Результати дослідження
дають можливість упевнитися в тому, що філософ не
виділяє окремо ці виміри совісті. У його філософському вимірі вони представлені в тісному переплетенні.
Совість є однією з актуальних тем життя людини,
яку М. Гайдеґґер розглядає з різних сторін. Він вивів
розмову про совість на інший рівень, пов’язавши її з
розмовою про сенс буття. М. Гайдеґґер розкриває незвичайні виміри бачення совісті, а саме онтологічний,
екзистенційний та антропологічний.
У статті доведено, що М. Гайдеґґер не виділяє окремо онтологічний, екзистенційний та антропологічний
виміри. Усі вони представлені в тісному переплетенні,
немов тонкі візерунки реалізації людського буття.
Проблему совісті М. Гайдеґґер ставить як проблему
засвідчення людиною можливості її існування та як
свідоцтво, яке має «дати зрозуміти власну здатність
бути самим собою». Ключову роль у здобутті Dasein
власної екзистенції М. Гайдеґґер відводить заклику,
який іде від совісті. Совість, яка засвідчує самість в
екзистенційному вимірі М. Гайдеґґера, редукує вимір
Іншості та пов’язує її зі способами існування тут-буття.
За рахунок онтологічного виміру совісті М. Гайдеґґер
вирішує також питання про «зміст» совісті. До змісту
можна віднести провину, свободу, поклик, смерть,
фактичну присутність, вибір тощо. Антропологічний
вимір М. Гайдеґґер аналізує за рахунок терміна «антиантропологія». Цей вимір дає змогу розуміти совість
як специфічну форму розуміння себе та форму повернення самості людини.
У статті звертається увага на переживання стану совісті, завдяки якому для людини стає можливим вихід
із фактичного й кінцевого існування, а також повернення власної гідності як вільної істоти. Свобода людини представлена як ситуація вибору заклопотаністю
світом або заклопотаністю своїм буттям.