ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ І РЕЛІГІЙНІЙ АНТРОПОЛОГІЇ

Анотація

У статті досліджуються основні принципи формування
людської особистості в науковій і релігійній (християнській)
антропології. Доводиться домінування екзистенціалістської
парадигми в науковій та есенціалістської – у християнській
антропології. Обґрунтовується висновок, що секулярна антропологія,
відстоюючи ідею поступової тривалої соціалізації
людини шляхом формування її соціальних ролей, демонструє
відданість екзистенціалістській моделі формування
особистості. Навпаки, християнська антропологія, говорячи
про людину як про «образ і подобу» Бога, перебуває на позиціях
есенціалізму. Екзистенційні мотиви, що останнім часом
актуалізувалися в християнській теології, є скоріше не
«викликом», а доповненням до есенціалізму, що традиційно
притаманний релігійній антропології загалом. Означені мотиви
пов’язані з ідеєю унікальності людської особистості, що
одночасно виступає і даром, і покликом прийняти й розвинути
цей дар.

The article deals with the basic principles of a human personality
shaping in scientific and religious (Christian) anthropology.
There is a substantiated conclusion that secular anthropology,
defending the idea of a gradual long-term socialization
of man through the formation of his social roles is committed
to the existential model of an individual’s constituing. The religious
anthropology, in this case Christian anthropology, on
the contrary, considers man as the “image and likeness” of God
is on the position of methodological essentialism. At the same
time by examining relevant to modern theological thought concepts
of human personality development “from the biological to
the ecclesiological hypostasis” and the movement “from oneself
to another”, the intensification of its existential motifs is substantiated.
Through a consideration of the relevant to the modern
theological thought concepts of human development “from
the biological to the ecclesiological hypostasis”, the movement
“from the self to another” it is justified that the methodological
existentialism is rather a supplement to the traditional essentialism
and is associated with the idea of the human personality
uniqueness that simultaneously acts as a gift and a call to take
and develop that gift.