СЕРЕДНЬОВІЧНА ПРАВОСЛАВНА ПЕДАГОГІКА

Анотація

У статті досліджується середньовічна релігійна педагогіка
як комплекс теорій і практик, що основувався на принципах
християнської теології, антропології й герменевтики.
Ця педагогіка виникла в процесі місіонерської проповіді та
катехізаторської діяльності, але поступово інституціалізувалася
під впливом античної пайдеї та християнського ідеалу
довершеного життя як сходження до Бога через аскетичне
очищення, медитацію й містичний екстаз. У результаті християнське
самовдосконалення осмислювалося як шлях, що
включав віроповчальну або філософську пропедевтику, моральну
практику, медитативні споглядання, містичний досвід.
Християнська пайдея була покликана сприяти розкриттю
духовного потенціалу особистості учня через діалогічні
відносини з учителем, який допомагав успішно проходити
шлях самовдосконалення. При цьому діалогічні відносини
вчителя та учня розвивалися в ході спільного коментування
текстів як основної форми навчання.

The article investigates the medieval religious pedagogy as
a set of theories and practices, based on the principles of Christian
theology, anthropology and hermeneutics. This pedagogy
emerged in the missionary preaching and catechetical activity,
but gradually institutionalized under the influence of ancient
Paid and the Christian ideal of the perfect life as an ascent to God
through ascetic purification, meditation and mystical ecstasy.
As a result, the Christian self-improvement conceptualized as
a path that included doctrinal or philosophical propaedeutic,
moral practice, meditative contemplation, mystical experience.
Christian Paideia was designed to promote the disclosure of the
spiritual potential of the individual student through a dialogical
relationship with the teacher, who helped to successfully pass
the path of self-improvement. This dialogical teacher-student
relationship developed in a joint comment text as the main form
of training.