ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНА СПІЛКУВАННЯ В РЕЛІГІЙНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Анотація

Стаття присвячена розгляду феномена спілкування в
контексті компліментарності богослов’я спілкування та релігійної
філософії. Доводиться спільність ключових положень
цих двох парадигм, що походить із розуміння Бога як
онтологічно коституюючого «Ти», першого значимого Співбесідника
для людини. Послуговуючись діалогічними ідеями
М. Бубера, Е. Левінаса, Ф. Ебнера, Ф. Розенцвайга, М. Бердяєва,
доведено, що для християнської релігійної філософії
осереддям співбуття Бога та людини є слово, мовлення як
простір «між» – середовище втіленого Христа як Логоса, в такий
спосіб явленого людям. Його Слово – дороговказ і зразок,
а досвід стояння перед Ним, вчування в Його відповідь стає
мірилом спілкування з будь-ким іншим, парадигмою міжособистісного
та спільнотного спілкування. Явно вираженим
у релігійній філософії в її різноманітних дискурсах є принцип
діалогізму, що спонукає людину до трансцендентування,
виходу поза межі монадологічної, атомарної свідомості у напрямі
до Іншого. Дотримання цього принципу неможливе за
умов опертя лише на ego (я) або на суперечності відношення
«Я і Ти», навпаки, передбачає створення певної міжособистісної
сфери спільних смислів, інтерсуб’єктивного простору
«між» як передумови співбуття. Феномен спілкування як в
релігійній філософії, так і в євхаристичному богослов’ї не редукується
до комунікативної взаємодії, а є відношеннями в
єдності комунікаційної та діяльнісної компонент, зосереджених
навколо переживань цінностей спільного життєсвіта.

The article is devoted to the phenomenon of communication
in the context of the complementarity of communication theology
and religious philosophy. The community of key principles of
these two paradigms that results from understanding of God as
an ontologically constituting “You”, the first significant companion
to man is being proved. By using the dialogical ideas of
M. Buber, E. Levinas, F. Ebner, F. Rosenzweig, N. Berdyaev,
it is proved that for the Christian religious philosophy, a word
is the core of co-existence of God and man, communication as
the space of “between” – environment embodied of Christ as the
Logos in that way shown to people. His Word is a guide and an
example, and the experience of standing before him hearinh His
response becomes a measure of communication with anyone else;
the paradigm of interpersonal and communal communication.
The principle of dialogism appears to be evidently expressed
in religious philosophy in its various discourses that motivates
people to transcendence, going beyond the monadologic, atomic
consciousness towards the Other. The adherence to this principle
is not possible under the conditions of reliance only on ego (I)
or disagreements of the relation “I and You”. On the contrary,
it involves the creation of an inter-personal sphere of common
meanings, an intersubjective space “between” as a prerequisite
for co-existence. The phenomenon of communication both in
religious philosophy and Eucharistic theology is not reduced to
only a communicative interaction, but is the relations of a unity
of activity and communication components, centered on common
values of the life-world experience.