ІКОНА ЯК СИМВОЛ АБСОЛЮТУ У ВІЗАНТІЙСЬКІЙ ПАТРИСТИЧНІЙ ЕСТЕТИЦІ

Анотація

Поняття символу є центральним для візантійської патристичної
естетики. Візантійська патристична теорія образу
розробляється на основі онтологічних принципів теоцентризму
та персоналізму з використанням загальних
категорій сутності, енергії, іпостасі. Завданням нашої статті
є аналіз патристичного вчення про специфіку онтологічного
статусу й визначальні особливості ікони порівняно з іншими
символами Абсолюту. За патристичним ученням, ікона є
штучним символом Абсолюту (на відміну від інших його самовиявів
– у Трійці, у світі та в людині як образі Божому),
відрізняється від нього за сутністю, має окреме існування в
просторі. На іконі зображується боголюдина Ісус Христос
або святі – люди, які досягли обожнювання. До ікони висувається
вимога реалістичності: зображеною може бути лише
конкретна іпостась (особистість), яка дійсно існувала та має
чуттєво сприйнятний зовнішній вигляд; ікона як міметичне
зображення є подібною до зображуваного першообразу. Онтологічний
зв’язок ікони з першообразом, який полягає в
причетності до божественної енергії й реалізує її власне як
символ, уможливлюється через надання зображенню імені
зображуваного (Христа чи святого) та здійснюється Богом.

The concept of symbol is central for the Byzantine patristic
aesthetics. Byzantine patristic theory of image is based on the
ontological principles of personalism and theocentricism. It uses
general categories of essence, energy and hypostasis.
The article is the attempt to analyze the patristic theory
about specific ontological status and characteristic features of
the icon as a symbol of Absolute. According patristic teachings,
the icon is an artificial symbol of the Absolute (as opposed to his
self-expressions – in the Trinity, in the world and in the man as
the image of God), which differs from it in substance. The icon
is the image of God-man (Jesus Christ) or of the saints (deified
men). The icon as an image must be realistic: only concrete hypostasis
(person) which is sensually perceptible and has visible
form can be represented on the icon. The icon as mimetic image
must be similar to its prototype. The ontological communication
between the icon and its prototype is determined by the involvement
of the image into the divine energy of the depicted person
(Christ or a saint). This connection is granted by God. It becomes
possible due to designating the name of the depicted person.