МЕЖІ ЛЮДСЬКОГО ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ І. КАНТА

Анотація

У статті розглядається гносеологічна концепція І. Канта,
яку він представляє через так званий «коперніканський переворот», в якому не знання мають узгоджуватися з дійсністю, як вважалося раніше, а дійсність як предмет знання має
узгоджуватися з тим апріорним категоріальним апаратом,
що дається людині до будь-якого досвіду. Констатується, що
І. Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму, що виступає у формі
антиномій. Так І. Кант приходить до дуалізму, роздвоєння
світу на сферу, яку можна пізнати науковими засобами (чуттєвий світ явищ, «речей для нас»), і сферу, недоступну розуму, надчуттєвий світ сутностей і непізнаваний світ «речей
у собі». Робиться висновок, що людина спроможна пізнавати
речі тільки такими, якими вони їй являються, а не такими,
якими вони є насправді. Тому як би не збільшувалося наше
знання, воно ніколи не стане абсолютним. Саме проти необґрунтованих претензій науки, догматичних забобонів про її
всесилля й спрямований реальний зміст кантівського гносеологічного вчення.

The article deals with the epistemological concept
of I. Kant, which he represents through the so-called “Copernican revolution” in which not knowledge must be consistent with reality, as previously thought, and reality as a
subject of knowledge, must be consistent with that a priori categorical apparatus that is given to a person to any experience.
It is stated that I. Kant advanced the concept of three stages
of cognition: sensory contemplation, reason and reason, acting
in the form of antinomies. So I. Kant comes to dualism, dividing the world into a sphere that can be recognized by scientific
means (the sensual world of phenomena, “things for us”) and
the sphere of inaccessibility of the mind, an over-dimensional
world of entities, and the unknowable “world of things in oneself”. It is concluded that a person is able to know things only
as they are presented to her, and not as they are. Therefore,
no matter how increased our knowledge, it can never be absolute. It is precisely against groundless claims of science, a dogmatic prejudice about its omnipotence, and the real meaning
of I. Kant’s epistemological doctrine is directed.