Соціокультурні чинники клієнтелізму в зовнішній залежності України

теоретико-соціологічне бачення

Анотація

У статті побудовано теоретико-аналітичну характеристику клієнтелізму як чинника зовнішньої залежності України шляхом узагальнення досліджень клієнтелізму в науковій літературі та побудови теоретико-аналітичної характеристики ключових складників клієнтелізму як чинника зовнішньої залежності України. В результаті проведеного аналізу зроблено висновок про те, що клієнтелізм є однією із соціокультурних передумов зовнішнього впливу на українське суспільство, що дає підстави говорити про наявну потребу розроблення програм протидії цьому явищу. Наголошено на тому, що важливими напрямами реалізації цих програм можуть стати такі: в соціально-культурній сфері – забезпечення умов максимального заохочення автохтонних культурних акторів; впровадження програм морально-етичного просвітництва у векторі модерної моралі через інститути церкви та освіти; пропаганда культури гуманізму, служіння людям і суспільству; проведення наукових (соціологічних, культурологічних, політологічних, правових) досліджень та моніторингу клієнтелізму з подальшим публічним обговоренням результатів і коригуванням заходів протидії; в політичній сфері – створення прозорої системи кадрової селекції в державному апараті та системи громадського контролю, спрямованого на перешкоджання призначенню на посади в системі управління осіб, залучених у клієнтарні мережі; посилення контролю результатів діяльності представницьких та адміністративних органів держави та політичних партій; в економічній сфері – впровадження медіаторства та аудиту організаційних структур задля формування меритократичної системи матеріального і нематеріального стимулювання службовців з урахуванням результатів їх професійної діяльності та реалізації менеджменту; в адміністративно-правовій сфері – створення відповідної нормативно-правової бази для боротьби з клієнтелізмом, зокрема визначення в наявних нормативних актах сутності цього явища та обов’язків посадових осіб щодо його недопущення; посилення незалежного контролю й відповідальності державних службовців усіх рівнів, застосування жорстких санкцій до порушників; розроблення й забезпечення широкого використання конкурсів на заміщення вакантних посад та атестації державних службовців.