Соціально-філософські аспекти евтаназії в Україні

Анотація

У статті досліджено соціально-філософські аспекти евтаназії. Особлива увага приділена доцільності легалізації евтаназії в Україні. Автори обґрунтовують важливість і неоднозначність цього питання та звертають увагу на ризики щодо легалізації в Україні евтаназії. Ця тема іноді є зовсім скандальною через нестачу правдивої інформації. Їй властиві страхи й домисли. Розбиратися в цьому питанні необхідно неупереджено, озброївшись досвідом інших країн. Автори акцентують увагу на значущості кожного людського життя і звертають увагу на необхідність консолідації та співпраці окремих людей та інституцій із поширення правдивої інформації про евтаназію та виховання пошани до людського буття. Більшість релігій не схвалює евтаназію. Католицька церква ставиться до неї вкрай негативно, розглядаючи помирання і смерть як важливу частину людського життєвого шляху. Вона вважає, що хорошу смерть треба заслужити своїми діяннями, а страждання наприкінці життя є передумовою для кращого життя і блаженства в іншому світі. Запровадження евтаназії нацистським режимом демонструє небезпеку поєднання етичних та економічних критеріїв, навіть прагматичних міркувань. Автори вважають, що в сучасному суспільстві обговорення питань евтаназії має виключати економічний аспект. Існує думка про те, що актуалізація евтаназії у західних суспільствах є зворотною стороною високої вартості сучасних медичних послуг. Тема вартості догляду за пацієнтом наприкінці життя не має бути табуйованою. Ми розуміємо, що зараз в Україні не найкращий час для порушення цього питання. На жаль, сучасне сприйняття українським суспільством медичної сфери позбавлене довіри. Надзвичайне значення має питання довіри між лікарем та пацієнтом. Місія лікаря полягає у перебуванні на сторожі життя і поліпшення здоров’я громадян. Евтаназія здається йому зрадою професії і клятви Гіппократа. Дослідження свідчать про те, що лікарі, залучені до евтаназії або асистованого лікарем самогубства, важко переживають такий досвід. Базовим завданням української влади у разі запровадження інституту евтаназії є його максимальне убезпечення від зловживань.