ДУХ ЕПОХИ ЯК ПЕРЕДВІСНИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РУХУ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Анотація

Зінкевич В. І. Дух епохи як передвісник цивілізацій- ного руху соціальної системи індустріальної освіти. -

Стаття.

У статті на основі аналізу трансформації духу епо­хи у парадигмі життєвого циклу соціальної системи аналізується динаміка зміни змісту індустріальної освіти. Досліджено життєвий цикл соціальної системи індустріальної доби, який складається з чотирьох ета­пів, а саме: зародження - XVI (1543) - кінець XVH ст.; зростання - кінець XVII ст. - кінець ХІХ ст.; зрі­лість - кінець ХІХ (1895) - 70-ті роки XX ст.; занепад - 70-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. Доведено, що система освіти як соціальне явище підкоряється різним меха­нізмам, що забезпечують її буття у часі й просторі, а саме на етапі зародження діють закономірності самоор­

ганізації і саморегуляції соціальних структур; зростан­ня - гомеорезу; зрілості - гомеостазу; занепаду - гоме- оклазу. Зроблено висновок, що простір індустріальної цивілізації увесь цей час був просякнутий суперечли­вими тенденціями у сфері духовного життя планетар­ної спільноти. На етапі зародження це було проти­стояння релігійного і світського (гуманістичного), на етапі становлення - релігійного, капіталістичного і комуністичного, на етапі зрілості - капіталістичного і комуністичного, а на етапі занепаду - капіталістично­го, залишків комуністичного і відродження релігійно­го духу. Відзначено, що з 70-х років ХХ ст. і до поточ­ного часу (перша чверть ХХІ ст.) «дух епохи», попри самоліквідацію СРСР, не змінив свій мілітаристський характер, а навпаки, став більш агресивним за рахунок імперських замашок Росії, що утворила навколо себе кільце нестабільності, а за його межами стала учасни­ком багатьох військових конфліктів. Зазначено, що на­прикінці ХХ століття «дух епохи», який є визначаль­ним чинником, що зумовлює усі культурно-історичні процеси планетарної спільноти, піднявся на якісно іншу ступінь розвитку, розбурхавши ментальні засади світового етносу і зруйнував ідеали людини, що були притаманні техногенній цивілізації. За таких зовніш­ніх умов система індустріальної освіти не могла довго протриматись у режимі сталого функціонування і вона швидко увійшла у режим саморозпаду, оскільки цьому негативному процесу сприяв розвиток науки і свідомо­сті населення планети.