СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ ЗАСУДЖЕНОГО ЯК ВИЯВ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ СВОБОДИ РЕЛІГІЇ

Анотація

Гоголь В. В., Габлей Н. Г. Свобода віросповідання
засудженого як вияв індивідуальної свободи релігії. –
Стаття.
У статті здійснено комплексне теоретичне дослі-
дження права засудженого на свободу віросповідання
та релігійний вплив на засуджених УГКЦ, як-от здійс-
нення духовного наставництва для засуджених, поши-
рення релігійної освіченості в середовищі засуджених,
відправи церковної служби священиками у спеціально
створених для цього приміщеннях, проповіді священ-
нослужителів, здійснення обрядів, а також читання
релігійних текстів.
Кожна людина має право на свободу думки, совісті
та релігії; це право включає свободу змінювати свою
релігію або переконання і свободу сповідувати свою
релігію або переконання як одноособово, так і спільно
з іншими. Свобода віросповідання є основою буття
демократичного суспільства, важливою передумовою
правової демократії та існування інших прав і свобод
людини як особи. У Конституції України закріплена
свобода віросповідання (свобода сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої) та свобода світогляду
(стаття 35).
У статті свобода релігії визначається як свобода
вибору релігії, як свобода віросповідання, відправ-
лення релігійного культу, яка характеризує еко-
номічні, правові, суспільно-політичні можливості
і гарантії щодо вільного релігійного самовизначення.
Свобода совісті розкриває сутність поняття «свобода
релігії», яке містить у собі два аспекти свободи совісті:
самовизначення особистості у сфері релігійного світо-
гляду, релігійних орієнтацій, а також її самореаліза-
ція у сфері релігійного вибору. Також зазначається,
що сповідувати релігію засудженим спільно з іншими
означає можливість для віруючої людини добровільно
об’єднуватися зі своїми одновірцями в релігійні спіль-
ноти. Свобода віросповідання – це вияв індивідуальної
свободи.
Досліджено, що важливу роль у реалізації права
засудженого на віросповідання відіграє душпастир-
ська опіка засуджених – діяльність в установах вико-
нання покарань священнослужителів (капеланів),
уповноважених релігійними організаціями, статути
(положення) яких зареєстровані у встановленому зако-
ном порядку, спрямована на задоволення релігійних
потреб засуджених, їх духовне виховання.
Таким чином, свобода релігії засудженого визна-
чається як свобода вибору релігії, як свобода віро-
сповідання, відправлення релігійного культу. Вона
характеризує економічні, правові, суспільно-полі-
тичні можливості і гарантії щодо вільного релігійного
самовизначення. Потреба у залученні церкви постає
на тлі неспроможності державних інституцій забезпе-
чити в межах установ виконання покарань ресоціалі-
зацію засуджених, яка би дозволяла їм у подальшому
успішно реінтегруватись у суспільство.